Блиснула гроза і дзеркало розбила,
і посунула за гай, погримотіла.
Аж стовпом полетіли до землі
друзки дрібні, сріблясті, водяні.
Вітрисько розганяв у них дрібні хвильки,
пишноти поправляли цілий день хмарки,
а сонечко й собі пишалося,
з дзеркалами в красі змагалося.
За день люстерка міліли й висихали,
і про себе написати попрохали.
То що ж то за загублені друзки?
То ж веселі, весняні калюжки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585085
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: олена гай