ти вже втратила все, вже нічого нічого не маєш
сипле сріблом з небеc лиш каміння у скроню твою
ти не вмієш благати не вмієш не проклинаєш
йдеш коханням безмежним у тіло його дороге
сміхом ваблять стежки подорожником ранки лікують
плюнув і розітер і загоїв і більше нема
ні волання, ні скиглення зойку і чуйки до болю
не зустрінеш байдужість і очі і очі не ті
ти щаслива, мабуть, йдеш в рівнину м,якою ходою
розхристалась по пояс у житі звабливих думок
від твоїх коливань сутеніє навкруг у двобою
річка беріг омила шипучим вінком сподівань
ось присіли на мить твої ноги у скомканім полі
і лелеки злетіли увись над високим чолом
і всміхнулася знов твоя посмішка на видноколі
і йому, там, здалося,що добре,як добре вам двом..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585159
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: Ольга Ратинська