За міською метушнею навіть не помітив:
Я забув які на дотик і на запах квіти.
Як до сонечка тяжіє все живе на світі,
Як спливли десятки років – також не помітив.
Як так трапилось не знаю, що це за дива?
Нагадала мені юність скошена трава.
Враз згадалось як в дитинстві, ледь спаде роса,
Кладе трави у покоси дідова коса.
Через тиждень аромати зовсім не такі,
Пахнуть трави літом й сонцем, пахнуть як вві сні.
Сіно ми духмяне й свіже, зберемо на віз,
Гнідим коником додому веземо крізь ліс.
Біля хати жде бабуся, своїх трударів,
Подоїла вже корівку, спекла пирогів.
Як зараз я пам’ятаю той дитинства смак,
Про одне лише шкодую – більш не буде так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585171
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: Самойленко Є.В.