Я притулюсь до ясена спиною,
І очі підніму у небеса,
Думками з кіньми, що обрали волю,
Пройдусь по лузі де рясна роса.
Візьму за гриву, ще волосся мокре,
Туман вечірній повмивав коней,
Луг у росі, неначе хлібне поле,
Із ніздрів пара суне до грудей.
О! Мої коні, в «яблука», «булані»,
Радію вам, коли на лузі ви,
Хоч голови в ранковому тумані,
Тут вам поїсти хочеться трави.
До тебе, друже, підійду із хлібом
І кобилиці теж дарунок є,
Вона ступає за тобою слідом,
Напевно в цьому щастя є твоє…
Іду по лузі і в думках літаю,
На лузі коні, ніби рай людей.
По - іншому я раю не сприймаю,
Коли у раю не бува коней!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585694
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2015
автор: Віталій Назарук