А я щодня пишу тобі листи,
Складаючи по клаптикам всі миті.
Та навіть і не миті - цілі дні,
Які одним тобою оповиті.
Надіюсь я, що згадуєш мене.
Хоча б лиш раз! Хоча б на цілий місяць...
Невиліковна ця хвороба, не мине.
Мені здається ти її не кликав,
Мабудь, Амур на мене накахикав,
Бо погляд твій... Мене він зігрівав.
Скажи мені, мене хоч раз чекав?
Але навіщо я пишу це запитання... Якби насправді це було б кохання,
То ти вже без усякого вагання
Спрагу мою давно вже втамував.
А так, мене на відстані тримаєш.
Можливо ти уже... Вже іншу маєш?..
І коли холодно її ти зігріваєш,
І навіть не торкаєшся мене,
Але із часом це усе мине.
Скажи, а може ти мене чекаєш,
І згадуєш мій образ ти щодня?
Може насправді ти мене кохаєш,
І мариш мною, йдучи до спання?
І сняться сни тобі пророчі,
І сняться ще мої зелені очі.
У них присутній образ твій!
І сумно так, бо зараз ти не мій.
Ти вкотре листування обриваєш...
Ти, мабудь, все ж... Так, ти вже іншу маєш...
Якщо це правда, то несмію заважати.
Та знай, тебе я буду завжди пам'ятати!
22.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585770
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2015
автор: Уляна Віолончель