Співає пташка на калині,
як тяжко жити на Вкраїні
Війна на Сході там триває,
а рідний край її страждає.
До неї сокіл підлітає
крилом до себе пригортає,
ой не журися,не плач птахо,
насправді, то є сива мати.
Був же у неї син єдиний
його під Мар'їнкою вбили,
не витримала втрати сина
якого вона так любила.
Його із плачем поховала
та стрес вона не подолала,
себе картала і молилась,
а через тиждень сама вбилась.
Стала по крайцю у балкона
сказала два останні слова,
сказала світу прощавай
і полетіла на асфальт.
Розправивши широко руки
і підхопила її даль,
ті руки породили крила
і не страшний ій був асфальт.
Вдивляється вона, мов диво
вона жива ще не розбилась,
новою птахой народилась,
летить у вись небесну хмар,
а там у хмарах білий пар.
Летіла довго тай летіла
і сина віднайти хотіла,
тай в Рай далеко залетіла,
а там всі душі вільні й чисті
ромашки спілі і душисті.
Душа до неї підлетіла
та ніби говорить хотіла,
но птаха крила розпустила
і душу тую оживила.
Ніхто інакший,то був він,
мов славний сокіл її син
На землю птахи опустились
тай на калині розгніздились.
Сидять в гнізді,говорять тихо,
щоб люди не почули лихо,
а люди чують й гумонять:
це ж треба лишенька зазнать,
погляньте он на ту калину,
то сива матір і дитина.
07.06.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586021
Рубрика: Балада
дата надходження 07.06.2015
автор: Ігор Козак