Коли втомлюєшся рахувати сходинки
Дні
97
Чи 96
Зараз
99
Уявляєш 99
Нічого собі
Багатенько
Коли втомлюєшся вдавати байдужість
Тобі добре
Тобі й вдавати не треба
А що робити мені
Як бути мені
не забивай голову
От бачиш
Твоєму «кохаю» було далеко до мого «люблю»
Бо ж вимірюються вони часом від «люблю» до «не люблю»
Від кохаю до «байдуже»
Уявляєш
Все залишилось таким самим
Тільки Піфагор чомусь ображається
А Адольф вже великий
Так
Знаєш
Певне мені не варто писати таких віршів
Бо розумітимеш їх лише ти
А вони зовсім не тобі
Справді
Хоч ти їх і не читатимеш
Хіба може промелькнуть десь в соціальних мережах
Що ж
Кажуть від любові до ненависті один крок
Хм
Ні певне таки прийдеться їхати маршруткою
Та за три місяці куди захочеш можна приїхати
Навіть в пекло
А ти таки з’їздь на море
Тобі сподобається
От побачиш
Досі висять гірлянди
Певне зніму їх разом з своїми почуттями
А то якось не нормально
На вулиці літо і гірлянди
Тобі плювати а мені ні
Вже ж зніму
А що трапляється коли кохання викидають
Може його потім підмітають якісь купідони-сміттярі
І переробляють на нове
А потім дарують комусь самотньому
Але певно те яке ти викинув вже не годиться для переробки
А для мого ще потрібно знайти потрібний контейнер
Бо не скло
І в загальний не хочеться викидати
Викину коли знайду
Надіюсь
І ти не подумай
Це зовсім не розпач
Тай моє життя анітрохи не змінилося
Хіба що Піфагор ображається
А Адольф вже великий
Так
І оті всі рядки
І цей вірш
не для тебе
Це ж навіть не вірш
Як і твоє «недо» кохання
Бо кохання назавжди
Не вірш
не
божевільна
боже вільна
вільна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586023
Рубрика: Верлібр
дата надходження 07.06.2015
автор: Загублена в собі