(із попелу днів...)
** К. «минуле згіркло: ,,не пізнала щастя!”.
і танули в димах осінніх мрії…».
... та ще –
торкнеться вітер твойого чола,
за пасмо те, що вушко обвиває…
і поцілунком осені зола
накриє спогади гіркі,
і ти пізнаєш:
те серце, що любити вірно вміє,
зима снігами не засипле, не завіє;
ще кличе жовтень: «я не охолов!» –
горить вогонь з тепла твоїх долонь,
хай до золи минуле не згорає –
прошу, хай все відбілить на любов.
** «манить щемом спомину осені пора"... на 18.10-…
осінній реквієм...
лягає лист під ноги…
а я все йду, закоханий, до тебе
з надією, що милостиве небо
мені покаже всі твої дороги,
так щедро вкриті листом – спадком літа,
яке ховало нас у дні любові
і шепотіло радості сюїту
найсокровеннішим і найдорожчим словом!
---
і мелодія
в серці лунає:
«і живу! і люблю! і бажаю!..»
** ... «цілим світом, білим цвітом ти весною вернешся»
На твоєму порозі зима… вже розвіяні чари осінні.
Забуттям і снігами злякає, заплаче вітрами вона.
Але ти не сумуй, ти чекай, бо не вічне її голосіння –
Ще вернеться любов, і розквітне наш сад,
І освятить ще душу весна.
*
(сум твій із моїх печалей, а любов – із осені…)
** А.І. «…і, здивована, питаєш: «де ж твоє кохання?»
облітало листя під вітри холодні,
вже плоди зібрала осінь і любов.
не питай у мене: «через що сьогодні
ти ховаєш очі, серцем охолов?..»
я ж не дні! – я роки тратив у чеканні,
на вітрах осінніх остудив кохання…
** Н. «обіцяли долю літа дні!
осінь – не хотіла! – тихо вкрала…»
Вже закрадався в душу біль…
а той закоханості хміль
минав…
ти ж не пускала в світ,
де мої мрії стільки літ
перепліталися з твоїми і літали!..
Чому ж, чому твої вуста
гірчити стали?!
вже не та
твоя любов? і вироста
стіна холодна… – пустота…
І всі слова твої Неправдою постали.
(марно звала осінь вкотре до любові –
ти надії відкладала для весни).
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586197
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2015
автор: Касьян Благоєв