Повів пшеницю обрій в синю даль.
Шепоче їй щось лагідне, хороше.
А на обніжку з листя вигляда
Рожевим личком запашний горошок.
Чи не зоря дала тобі красу,
Перлинко поля, ніжна, дикувата?
Зриваю квітку трішки винувато
І біля серця бережно несу.
Гублю помалу сум на путівці.
Він брів попереду, а зараз – тане.
І довго-довго у моїй руці
Пахучий вогник світиться, не в’яне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586351
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2015
автор: Ніна Багата