Як тихо віє вітер в полонинині,
Як сонце зранку мило розцвіта,
Так і любов у душу мою увійшла
Ввійшла і ніжно так сказала,
«Тепер я тут і я твоя»,
Присіла - ніжно обійняла,
І Серце тихо розірвала,
Навколішки поставивши мене.
Відчувши силу, неземної благодаті,
Я слів не міг похожих підібрати,
Щоб відчуття ось ці, словами передати.
Та все ж попробую я це, хоч якось описати.
В житті буває це лишень єдиний раз,
Коли торкнувшись благодаті,
Ти серце чуєш, як воно,
Немов у тебе тільки зажило.
І подих твій, стає все далі важче!
Неначе все твоє життя у казці.
І хочеш ти злетіти в небеса,
Щоб повністю відчути це життя.
Та розумієш ти - що це лишень бруньки,
Яким ще треба зацвісти.
І страх заповнює тебе,
Що буде, як воно все зацвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586438
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2015
автор: yuro