_____________

Є  люди,  що  плачуть  несвідомо,  слухаючи  реквієм  Моцарта,
Слухаючи  сумну  мелодію,  ткану  зі  спадаючих  звуків,
Що  як  пелюстки  мальв  щільно  горнуться  один  до  одного,
Виринаючи  из  надр  інструмента.  
А  ти  тулишся  до  чужої  людини,  
Яка  тобі  по  крові  ніхто,  але  яка  тобі  якось  посміхнулася.
Ти  лягаєш  з  нею  до  ліжка,
Краєш  свою  священну  самотність,  
Несвідомо,  лише  піддавшись  імпульсу,
І  через  кілька  років  дивуєшся,
Як  же  можна  було  так  швидко  зріднитися.
Це  любов  –  говорять  дурні  люди,  
Які  усе  називають  "любов"  та  шкіряться.
А  ти  думаєш,  що  просто  відчула  якусь  ауру,  –
Чи  що  там  можна  відчути,  –  
Як  ті,  що  впізнали  у  музиці  Моцарта  генія,
Хоча  ніколи  не  чули  про  нього.  
Іноді  навіть  не  хочеться  чогось  знати,
Навіть  не  хочеться  зайвий  раз  думати,
Що  то  між  вами.
Як  не  хочеться  думати,  хто  виконавець  цієї  прекрасної  музики,
Яка  змушує  людину  розплакатися.
Іноді  не  хочеться  думати,  як  звати  твого  виконавця,  дівчино.  
Головне,  що  у  нього  ти  зазвучала.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586487
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2015
автор: NNNP