Хочеться вийняти серце
й кинути криком в дих -
вдрузки розбити нарешті
вічне оте: "..так звик.."
Зручно ось так ступати...
Вдумливо йти у крок....
Сиплеться в нас між пальців
сивий із днів пісок.....
Чуєш! Вже не встигаєм -
план твій докладний, звіт!
....Може, хоч раз, від правил
ступимо і - на зліт?!.....
- Як же? Без крил?!... Це смішно.
Ві́зьму я напрокат
(фірма - оплачено!), звісно,
їжджений самокат.
Й ми так розмірено, тихо
аж до зірок...
Ну все!
Мрія шугнула мимо
в небо, трусну́вши дощем.
Годі! Несила... Маєш:
спокій - в поли́цях твій...
В хмарку вчеплюся... Знаєш,
я ВСЕ Ж лечу!!! .... й без крил....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586721
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2015
автор: Мар’я Гафінець