Прокинувся уранці як завжди,
Але не відчуваєш, що це ти…
Всередині усе болить, кипить!
Невже цього вже не спинить?
Невже війна, і люди гинуть,
І плач по краю нашім лине?
Невже не буде нам спокою,
Чим Богу завинили ми з тобою?
А вороги сміються і радіють -
Політики повільно діють:
То перший Мінськ, то другий,
Та мирний план занадто недолугий…
Стріляють, ріжуть, бомбардують,
Захоплених безжалісно мордують!
Чи люди ви чи люті звірі?
Ви ж присягали православній вірі!
І заповідь одна для всіх - не вбий,
Проте загарбник зовсім не такий!
Він має індульгенцію Кирила,
Щоб Україні урізати крила,
І нашого народу мрії топити у крові.
Лише в такому разі окупанти на коні!
Але жага свободи не загасне,
І залунає скрізь і повсякчасно:
Героям слава! Слава Україні!
Ми - єдна нація віднині!
І переможе Україна звірську лють,
А ворога із пам’яті зітруть,
Героїв подвиги звитяжні,
Які ввесь час без сумнівів, відважно
Боролися за Батьківщину!
За рідну неньку-Україну!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586741
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 11.06.2015
автор: Андрій Фомін