Вона носила квіти в волоссі,
Насправді як в "Бумбокса" в альбомі,
в її очах так сяяло сонце,
хоча душа тремтіла в полоні...
І вітер грався ніжно й ласкаво,
чіплявся, трохи смикав за коси,
хоч зачіска від цього й страждала,
картину не псувало це зовсім...
Вона летіла швидко на зустріч,
метелик у картатій сукенці,
на розі двох залюднених вулиць,
підняла очі - стиснулось серце!
Там серед різних сонних ще зранку
облич чужих і їй не знайомих,
побачила обличчя в серпанку,
що вже давно тримало в полоні...
Не бачилися років вже десять,
не бачилися ніби вже вічність,
а очі - такі рідні - не брешуть,
у них тепло застигло колишнє...
Не бачились вони цілу вічність,
а ніби й не було того часу,
і ось вона - омріяна близькість,
і пристрасть запалала відразу!
І раптом все змінилось навколо,
проблеми, цілі, сни, сподівання,
і зустріч ця хоча й випадкова,
знов відродила віру в кохання...
Три ночі зовсім вільні від втоми,
і спогадами дні оповиті,
так шкода, що колись з таксофоном,
кохання не змогло більш прожити...
Вона тоді обрала Варшаву,
його тоді Москва заманила,
так доля дивно карти розклала,
то розвела - звела воєдино.
А скільки вже історій подібних,
в Ізраілі, Канаді, на Криті,
здавалося, давно люди вільні,
кохання, ніби книга відкрита...
Не бачилися років вже десять,
не бачилися ніби вже вічність,
а очі - такі рідні - не брешуть,
у них тепло застигло колишнє...
Не бачились вони цілу вічність,
а ніби й не було того часу,
і ось вона - омріяна близькість,
і пристрасть запалала відразу!
Вона носила квіти в волоссі,
і ними грався він і ще вітер,
так дійсно - вони бУли дорослі,
але кохали щиро, мов діти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586891
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2015
автор: Sama_po_Sobi