Мій безіменний, такий пустий і тліючий римами спокій вкотре кинув мене пустою пляшкою об асфальт,
фантиком від цукерки на побілений нині бордюр.
І неважливо,
запах твій в ша́фі із понівечених пальт
чи втік із знеціненням доларових купюр.
Крізь шибки барабанить шалений дощ, вітер зриває тепло́ і затишок, а знесилені руки ледве дописують останні рядки,
які ідеально пояснюють твій не зовсім ідеальний стан,
а сльози більше не можуть текти
і думки не моляться небесам.
І хто знає, де спокій той віднайти,
аби по-дитячому вірити чудесам...
13/VI/15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587239
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 13.06.2015
автор: Весна Туманова