Студеніють порожні старенькії хати
Як холодна, без снігу, зима.
Забувають – як ниву орати
І – як вчасно почати жнива.
Нема єдності духу і тіла
Ця гармонія стерлась мов грань,
Доброта і сердечність – у прірву «звалились»
Ніби зло лиш – прийшло з поколінь.
Босоноге дитинство забуте,
Трударів-гречкосіїв нема,
Не цвіте так чудово вже й рута
І кругом - німота й глухота.
Затягнулося хмарами небо,
Що просвіту не видно ніде
Лиш за обрієм – можна гадати,
Світить сонце і радість там є.
14.12.1993р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587340
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2015
автор: Мацик