Ти-мій метеоритний дощ та чорні діри.
Мій зорепад, планета без людей, шматок тепла в сапфірі.
Нам Неосяжна вкохувала в душу милі.
А я чатую звістки: "У суботу. 04.22(нуль чотири двадцять дві)".
А твої очі стали сиві, ззираючи на спалахи зірок.
Мені ти душі. Спускай курок.
З тобою в темінь? Час-пісок?
Ще тисячі питань, які галдять, щоб билась об одвірок.
У нас Армагедон дозрів під сонцем на вікні.
Від болю в нас плащі непроникні.
Літаємо у нетрях Маріїнської на дні.
І, може, заварити терпкий чай?
Пробач, із римою сьогодні щось не так.
Як кажуть, поганому танцівнику і туфлі тиснуть.
А мої спілі букви на петлі повисли,
Бо я не дочекаюсь сісти на літак.
Під ребрами я бережу тебе.
Час? Не вбив. Лише щодня вісок шкребе,
Неначе я дитя слабе.
А я лише в очікуванні кулі-дива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587450
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2015
автор: Луноокая