Тихо будь! Вже померла гербата,
Захолола в горнятку журби.
Коли б доля не вельми пихата -
Не зубилися б в гущі юрби.
Поодинці та вкупі, щасливі,
Ми збирали незгаєний цвіт.
Поєднали морози і зливи,
Суховії в тенетах із віт.
Пересушені квіти в затінку
Лікували надмірні слова,
В сірість буднів вливали відтінки,
І я знала, що просто - жива.
Нині в’яну непотребом долі
Бо далеко хотіння ріка.
Час прийшов відіслать в бандеролі
Смак гербати своїй ДНК.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587779
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2015
автор: Нея