Вітри війни над Сходом розгулялись
І наволоч бандитську гнуть, женуть,
А я в пошані голову схиляю
Перед тими, що людям мир несуть.
Там падають, знов падають солдати,
Під ними стогне й корчиться земля,
В хустинах чорних і дружина, й мати,
І батька вже не знатиме маля.
Донецький степ… Він тужить, він ридає,
Бо втратив найдорожче, втратив мир,
Вітри не ковилі тепер гойдають –
Країни долю. Будьмо ж мудрі ми.
Єднаймося, бо тільки в цьому сила,
І схід, і захід – ми ж один народ,
Уміймо дорожить землею й сином,
Бо лиш таким є справжній патріот.
Великий Боже, зупини це лихо,
Чим край перед тобою завинив,
Якому сняться небо й зорі тихі,
Й земля спочинку просить у війни?
29.06.2014.
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587995
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.06.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)