Ми приходимо у цей світ самотні і покидаємо його так само.
Змагаючись з невідомим на мить ми віримо, що перемогли. Та через секунду невідоме повністю поглинає тебе, і ти встигаєш лиш кинути наляканий погляд десь у далечінь. Це невідоме – велика яскрава куля, що світиться. І ти прямо над цією кулею. В уповільненій зйомці ти провалюєшся всередину, забираючи з собою усе відоме та досі нерозгадане, - таємниці Всесвіту для тебе назавжди розсіялись поряд з космічним пилом.
У пам’яті ти бережеш моменти, яких насправді не було. Привиди душі. Пізніше, ти сам станеш привидом; одним з тих, кого беріг всередині себе як вічну пам’ять.
Наближаючись до розгадки одвічного питання ти, насправді, робиш непомітні кроки назад, відділяючи себе від тих, хто вірить у цю реальність. Наш світ привидів був вигаданий тими, кого ми палко стараємось відшукати у в’язниці неосяжної свідомості.
Ми не боїмось вийти за межі.
Ми боїмось того, що знайдемо там.
Штурмовий вогонь вже близько. Спочатку він наздоганяє тебе, а пізніше ти женешся за ним, розуміючи, що тобі хотіли щось сказати. Та вогонь спалює все позаду себе. Дорога, що могла привести тебе до істини перетворилась на попіл, і лиш мізерні її залишки дають надію, що ти все ще маєш шанс. Складаючи невідомий пазл, якщо пощастить, ти наблизишся до відповіді. Та підступаючи ближче – тебе помічають, і відразу знищують.
Помираючи у цьому вимірі ти відправляєшся в наступний. В кожному з них загадки переслідуватимуть довіку. Їм не було початку і, як би ти не хотів, не буде кінця.
Всесвіт не дасть розгадати його таємниці.
Ми зафіксовані на старих знімках щасливі та безтурботні, коли були приреченими навіки-віків.
Що було у минулому – [i]вже [/i]несправжнє.
Те, що буде у майбутньому – [i]ще[/i] несправжнє.
А що є у теперішньому – це грань між [i]вже[/i] неіснуючим та [i]ще [/i]несправжнім.
Ми вічно будемо бігти колом, і поки ми рухаємось – механізм існує.
Та коло не дає прогресу, лиш його ілюзію, яку ніхто і ніколи не зможе викорінити.
Підбираючись ближче до розуміння, що все навколо хибне, Всесвіт пожирає нас.
Ми всі втрачені зірки, що стараються світити в цілковитій темряві.
Той факт, що ти відходиш заради Когось, не змінює того, що ти досі не знаєш для чого взагалі був тут… Та чи вагомою буде будь-яка з причин, якщо світ, свідомо чи ні, прирік нас на вічні муки несвідомості?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2015
автор: Lily Grant