І прийде час. Тривоги і жалі
Нашу снагу до дна самого вип’ють.
І ми із вами мимоволі звикнем,
Що все навколо – метушня і тлін.
Що жити треба нині і отут,
І що своя сорочка, безумовно, ближче,
Що в еннім місці персональний прищик
Дорожчий всіх заявлених валют.
А потім ревно порати грядки
І лаяти всуціль чергову владу,
Виборювать на кухні вкотре правду,
Не трясучись нутром ні перед ким.
А їм і треба – нашим чоловим,
Що звикли совість на кишені мірять:
Залити сала трударям за шкіру
І – щоб не піднімали голови.
Ідем, сопем – на бійню череда…
А що дітей чекає і онуків?
Чи маєм право опускати руки
В надії на сакральне: «Аз воздам!»
Нам би громаду вічем об’єднать,
Здійняти дух і випростати спину!
А ні – забудьмо, що то – Україна,
І – нумо знов світами бомжувать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588401
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.06.2015
автор: stawitscky