У душі зачудоване, давнє,
Що було і чого не було,
Вірю літо моє не останнє,
Прийде нове і літо, й тепло.
Хоч роки мої швидко минають,
Відлітають у даль журавлі.
Та у пам"яті знов оживають-
Мого літа замріяні дні.
Ще побачу я свіжі покоси,
І краплини живої роси,
То нічого, що срібні вже коси,
Дивоцвіт золотої пори.
Хоч роки мої швидко минають,
Відлітають у даль журавлі.
Та в душі і у серці співають
Мого літа замріяні дні.
Ще відчую я літа тепло,
Золотавого сонця проміння.
Пригадаю усе, що було,
Заплету у косички терпіння.
Хоч роки мої швидко минають,
Відлітають у даль журавлі.
Та наснагу дають й надихають-
Мого літа замріяні дні.
Віднайду призабуті сліди
І відчую відлуння любові,
Свого літа дозріла плоди
Підніму на вершини казкові.
Хоч роки мої швидко минають,
Відлітають у даль журавлі.
Сподіванням життя наповняють
Мого літа замріяні дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2015
автор: геометрія