Я видумав тебе, мої думки зухвалі,
Дали тобі красу, і світло і тепло.
Мене манила ти за обрієві далі,
Таких як ти на світі ніколи не було.
Я дав тобі як бог, хорошу, добру душу,
Краси не описати, якою стала ти.
До смерті я тепер тебе любити мушу,
Тепер завжди тебе я мушу берегти.
При зустрічі моя до тебе думка лине,
Із тисяч лиш одну тебе я впізнаю.
І помисли мої, і серце соколине,
Лише одній тобі, тобі я віддаю.
Хтось скаже що в житті я не набув нічого.
Хтось скаже що життя я даром змарнував,
Що в мене не було нічого дорогого,
Не вір, бо я тебе в житті своєму мав.
Таку мою любов, недобрий позір косий,
Ніхто не розіб’є як глиняний збанок.
Бо я з своїх віршів і слів різноголосих,
Усе своє життя сплітав тобі вінок.
1998р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2015
автор: Василь Надвірнянський