А я не можу тобою занепаститися,
Адже я не Гренуй: не зробила есенцію.
Ти не із жвавих лав кореспонденції.
Ти - мій марафон. Через стіни до фінішу буду я доноситися.
У мене не залишилося жалості ні до кого,
Та тобою буду вбиватися вічно.
Ні, не помиляюся. Ні, не шизофренічна.
Я лише не звикла долати береги мілкого...
Якщо ти зі мною у вічне, то викидай касові чеки,
Адже любов я ні на що не обмінюю.
Хочеться антидоту? Шукай найближчі аптеки.
Тут твої можливості я не оцінюю.
Якщо пірнати, то так, щоб не виплести.
Для чого мучитись рятівними колами?
Я раджу нам все сміття із думок вимести,
Один перед одним бути душевно-голими.
Сни тривожать тебе та мене болісно.
Не боїшся скелів на шиї, одвічної пошлості, мовчання у рупор?
Залишати світ осторонь, перехворіти кволістю?
І не зморгнеш? Тоді присягаюсь варити для тебе гречані крупи.
Ще 434 дні нашого щоденного самогубства.
І я потопила сили, шукаючи істину.
Остогидло доводити себе до фіктивного скализубства.
Прийми мене ось таку: богохульну та вщент розхристану.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588508
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.06.2015
автор: Луноокая