Задовбав ванілін, що пхнеться з голови, і розум затьмарює він, я не хочу тої трави, тільки пить гіркий анальгін. Я не такий я був, і ти мало що знаєш, не подарую вже нікому я тепло, тішся хоча б тим що маєш... Пий каву гірку, яку ти так не любиш, але зостанусь з тобою мила моя, моєю кохана будеш... Тихими вуличками прогулюються чорні коти, сьогодні дощ... а ти... а ти сидиш без парасолі. Ну так, звичайно, нащо треба, як тобі просто не треба...
Життя це не є те що ти думаєш, життя це те що ти є, що ти маєш, й знаєш!!
У цьому віра і надія, і любов, у цьому моя й твоя кров... І пацифістом тут не можна бути, бо можна встати, та і не заснути ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2015
автор: leolapis