Цю історію розповів мені Василь Андрійович Сколотяний – керівник ГФ «Народна самооборона». Вона про собачу вірність і людську вдячність.
Одного разу, під час чергової поїздки в зону АТО з допомогою нашим воїнам, ми під’їхали до блокпосту поблизу м. Попасне. Назустріч нам вибігло, весело виляючи хвостиком, зовсім маленьке цуценя, намагаючись по-дорослому подати голос.
- Тихо, тихо, Каструлько, це свої,- добродушно усміхаючись, заспокоїв її бородань у військовому камуфляжі.
- А це що у вас за боєць? – у тон йому запитав я.
- Підібрали в місті. Сучка загинула, і воно пропало б, аби не ми. Від холоду і голоду вже й пищати не могло. За пазухами відігрівали по черзі, зі своїх чашок напували та годували – ледве виходили.
- А чому така не собача кличка - Каструлька?
- То смішна історія. Якось намагалося заглянути до каструлі, а та візьми, та й перевернися. Уяви собі таку картину: тарабанить каструлею по землі і пищить жалібно, намагаючись вилізти, а ми ледве на падаємо зо сміху. От і кличка з’явилася сама собою.
Минав час. Щоразу, проїжджаючи блокпост, ми помічали зміни в собаці: підросла, змінилася і її поведінка – неначе вона відчувала свою відповідальність за охорону об’єкту.
Каструлька служила вірою і правдою , чесно віддячувала людям за порятунок і дружбу. Власне, це була одна команда. Бійці знали, що чуття небезпеки собаку ніколи не підводило, вона безпомилково відчувала, хто свій, а хто чужий, вчасно подавала сигнал тривоги. А ще – нагадувала про рідні домівки, від неї віяло теплом і затишком.
В кінці минулого травня трапилося нашим самооборонвцям побувати на Всеукраїнському з’їзді учасників бойових дій АТО та волонтерів, який проходив у Вінниці. Серед інших зустріли там знайомого бійця з блокпосту під м. Попасне.
- Ну, як там Каструлька? – після дружніх привітань та перших фраз запитав Василь Андрійович.
- Немає Каструльки, - сумно зітхнувши, відвів погляд товариш. – Не вберегли ми її… Так безглуздо загинула - під колесами автомобіля... Уявляєш, скільки разів уникала смерті, а тут… - В очах чоловіка мимоволі блиснула сльоза. - Похоронили з почестями, як усіх наших полеглих бійців. Зробили могилку, віддали салют – вона заслужила. Зате вже не від одного з «наших», хто потрапив під ротацію, дізнаюся, що домашніх новонароджених улюбленців вони назвали каструльками.
Здавалося б, не час для сентиментів.
Здавалося б – днів мирних - примхи це.
А тут війна показує лице.
А тут щодня відчутно подих смерті.
Та хто бійцеві в душу зазирне?
Хто прочита незримі людям сльози –
Посеред болю, роздумів і прози,
Якої полотно усе сумне?
В руїнах запищало щось ледь-ледь…
А холод пробирає не осінній
Під камуфляж і під бронежилет,
І сиплеться згори зими насіння.
Рябеньке, мокре, скулене маля –
Безпомічне, лежить собі і плаче…
Чим завинило це дитя собаче?
Узяв боєць, до серця притуля.
Зігрілося. Притихло. Між людей
Знайшло собі і затишок і втіху.
Здебільшого дрімало зразу тихо –
Лежить, бувало, й вушками пряде.
А далі стало бавитись - маля!
У чоловіків погляди – сонцями.
До нього прикипіли до нестями:
Воно ж кмітливе, лиш не розмовля!
Що переверне, влізе десь – пусте!
Удома теж… І спогадам аж тісно.
Тут все не так. Війна іде тут, звісно.
А собача в любові, знай, росте.
Каструлькою за пустощі оті
Назвали, бо смішне щенятко миле
Каструлькою раз морду прищемило,
На себе перекинувши тоді.
Вже підросла. При службі і ділах.
Ділила із бійцями харч і воду.
І хоч не чистокровної породи,
Не раз свій хист у справах довела.
Як небезпека – тут вона як тут!
Чи попередити, чи свій – вказати чітко.
Каструлька помилялась дуже рідко,
Хоч не простий, слід зважити, той труд.
Вона була ще тим у нас бійцем,
Дарма, що від звичайної дворняжки.
Без неї нам служити було б тяжко…
А скільки сук із людським є лицем!
Було затримання. Незчулися, як тінь
Майнула за кермо довготелеса.
Каструлька навперейми - під колеса…
Тоді ми вперше плакали в житті…
Як друга хоронили, як бійця…
Як мужнього почесного героя
З сльозами і салютами хоронять.
Каструлька з нами… в грудях – до кінця.
Олена Герасименко – член ГФ «Народна самооборона»,
смт. Теплик
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2015
автор: Omega