Постійні пошуки,звертання,
До незнайомих крапель у дощі
Вночі,коли нікого маєш
Готов із стовбуром співати.
Це вільний світ,а ми живі створіння,
Але із сАмої появи на землі
Майструєм од усіх Пізанську вежу
Ось,ось комусь на голову впаде.
Впаде на справжню цінність люду,
Із чистого,незайманого цвіту
Назавжди зникне з зони недо-
Осяжність у меті панує.
Думки,аналізи,рівняння,
Самотність швидко поглинає
Зіставлення нове складає
Прокляте знищення себе.
Дійшовши до логічної кінцівки,
Зробивши дії порівняння
Вражає особиста недоцільність
Нікому більше тайни дати.
Ховаєшся від самого,страшно,
Нові контакти перейняти
Збагачення іде лише від мене
Від безкінцевого нарощування віри
недовіри
Неділя-день вільних від навчання батраків,
Гуляють у суспільнім колективі праці
А я один,все знову.Сам.Один...
Хочеться підійти і тихо запитати:
,,А як вдалося вам дійти до паралельної системи,
Яка знайшла кінцеву суть?''
Злиття геометричної фігури
Прогресія із кратними словами.
Ех,а місяць сніжний ніч тримає,
У пошуці знаходить непотрібність
Здається справді поглядами схожі
Так само часточку уваги хочем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2015
автор: Богдан Костін