Вона його вчила читати Іздрика і Жадана.
Ні краплі фемінізму але й ні краплі сліз.
Вона була не єдина, проте, таки жадана.
В руках тримала квіти і ще одну з валіз...
І йшла за ним ще крок, і крок, до кілометра...
Очима ластівки ловила чоловічий стан.
Тремтить, бо холод. Ніби поруч та така далека.
Вже доліковувала тисячну із власних ран.
Лиш якось крадькома хотіла глянуть в очі,
Та він тотально так ховає глибину душі...
І все молилась тихо-тихо, щоб якоїсь ночі,
Він прочитав її слова в вірші...
©Іоанна Пекун
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2015
автор: Ioanna Pekun