Я душу мила у росі ранковій,
Кидала щедро травам чайові.
Гадала, що позбулася любові,
Немає її дурману у крові.
Вона влізала непомітно в жили,
Підступні клала до душі ходи.
Боролась я. Але не рівні сили.
Втікала воля, мов ручай води.
Вона сюжетом послужила б драмі.
Що сльози витискає залюбки.
Така вразлива, мов жебрак при храмі,
Чекає, щоб їй дали срібняки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)