Не шумлять вже біля хати
Плоди яблунь золоті.
Посадив садок нам тато,
Як не був ще на війні.
Та війна садок спалила,
Спопелила у вогні,
Дітей мама захистила,
А садочок той наш -ні.
Та і хати вже немає-
Розгромили вороги,
Ми,малі,в чужім сараї
І ховались,і жили.
Мама хату будувала,
(Помагали їй і ми),
У колголспі працювала,
Ждала тата із війни.
Не вернувся з війни тато,
Десь загинув у бою,
Збудувала мама хату
З болю,суму і жалю.
Ми росли схожі на тата,
В сизих сутінках жури,
І садочок біля хати
Посадили мамі ми.
І шумлять знов біля хати
Плоди яблунь золоті,
А на листях кучерявих
Роси-сльози голубі.
Висихайте роси-сльози,
Їдуть гості дорогі-
Син,невістка,зять і доня,
І онуки чарівні.
Витре син матусі сльози,
Спече донька пиріжки,
Заплетуть онуки коси,
Все пороблять залюбки.
Приготують все найкраще,
(Руки мають золоті),
Буде в домі нашім радість,
Зазвучать в садку пісні.
Наш приїзд-для мами свято,
Сяють очі голубі.
Жаль немає з нами тата-
Він загинув на війні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: геометрія