Вже давно розучилася руки складати
У молитві за розум стерничих.
Помолюся за рани простого солдата,
(Санітарку він мамкою кличе).
Загубилося в пам’яті, нібито ручка
Серед мотлоху у ридикюлі,
Що є кров’ю пролитою на Інститутській,
Де думки із Мінюст вестибюлю.
Ні, не хочеться підлою зрадою крити,
Те, за що піднялися мільйони.
Не зів’януть довіку принесені квіти
На місця, де в повітрі ікони.
І не стануть сумнівними втрати народу,
Для якого є смерть у кормизі…
Тільки тихо стирають страшні епізоди,
Що живуть на прибутках акцизу.
«Що» й ніяк не повернеться думка уперта,
Аби «хто» написати про владних.
… Дайте жити можливість й достойно померти,
Без брехні, без кремлів шоколадних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589533
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.06.2015
автор: Нея