Спогади...це все,що залишилось,
І знов одна,в цім місті під дощем.
Мовчу...хоч дико хочеться кричати!
А на на душі так пусто і болючий щем.
І знов гроза...я так її боюся!
Та цього разу залишилась тут сама.
Лиш шум доріг,і відблиск блискавиці,
Ця порожнеча...така холодна і німа.
А де наш рай!? Ти клявся,що навіки,
Пусті слова,а я так вірила наївно.
І розлилися з берегів прозорі ріки,
А я так вірно до останнього кохала.
Лиш спогади,які мене вбивають,
Безповоротно як "Титанік" йду на дно.
Хоч глибоко в душі я ще кохаю,
Та без тепла більше не виросте зерно.
Ці спогади...немов петля на шиї,
До сліз,до болі мене душать поночам!
Я мов сліпа ходжу по цьому колу,
Я тут одна...а ти далеко,ти десь там...
І так болить...горить вогнем моя душа,
Цей світ прогнив, бо ми забули,що ми люди!
Кохання-привілей,та топчуть цвіт,
Лиш спогади...це все,що залишилось...
НАДІЯ КИШЕНЯ 24.06.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: КОЛЮЧКА