В мене почався страшенно дивний кашель.
Це побічний ефект любові до тебе.
Він не давав мені спокою
ні в день, ні в ночі.
Спочатку я викашляла свою честь і гордість,
але він не зупинявся.
Він нищив мене далі.
Забирав поволі, але впевнено найдорожче,
що пов’язувало нас - наші розмови,
мої сни з тобою,
мрії про нас можливих бути разом.
Я зверталася до найкращих лікарів світу,
але вони лише безпомічно розводили руками.
Діагноз підтвердився -
вилікувати мене можеш лише ти.
Та це занадто неймовірно звучить,
щоб бути правдою.
Ти не станеш моїм цілителем.
Сорокаградусні морози і ті бувають тепліші.
Вірогідніше, що цей кашель
витягне і моє серце та розум.
Він мене таки доконає.
Я вже божеволію
і роблю жалюгідні спроби це спинити,
але це наскільки марно.
Не наважусь
благати рятувати мене.
Скільки там лишилося?
Відчуваю.
Зовсім трішки.
І невпинно гасну
день за днем,
вмираючи.
Чуєш, хоча б прийди до мене
на похорони після смерті,
принісши кактус на могилу…
Розумію, трохи незвичне прохання
але я їх так люблю.
Мені б стало легше.
Бо, здається, що і після смерті
той кашель не відпустить мене
і я молитимусь на тебе,
згораючи в пеклі…
(16.09.2014)
©Роза Туманова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: Туманова Роза***