1
І там десь, де немає сонця
Залишусь я.
В могилі – жодного віконця,
Лиш смерть моя.
Цей світ покину я без болю
І без сльози.
І засумує лиш за мною
Блискіт грози.
Покину я усе, що не зробила
І що могла.
Залишиться в землі лиш тіло
Й моя сльоза.
2
І буде знову блакить неба
І зелень трав.
Та людям серце без потреби
Я не віддам.
Вони забудуть, що жила я
І що могла.
І не залишиться прощання
В моїх віршах.
Я буду плакать безкінечно,
Але в Лету.
Забудуть люди моє серце
Й палку сльозу.
3
Ніщо не зміниться на світі,
А тільки я.
Вже не плестиме свої сіті
Душа моя.
І не співатиму пісень я –
Мовчання.
І не писатиму віршів я –
Страждання.
Я не тривожитиму більше
Людей.
І не побачу вже ніколи
Своїх дітей.
Не прокидатимуся зрання
Зі сну.
І не любитиму ніколи
Весну.
Я лиш лежатиму в могилі
В землі.
Й чекатиме душа спочину
В пітьмі.
4
Мене забудуть. Ту, яка любила
Коней і сміх.
Пісні, небо й ніжні
Квіти весни.
Рояль, Бетховена й Шопена,
А ще вірші.
Троянди, чорний колір, пантеру
І перстні.
5
Усі забудуть, що була я,
Неначе лід.
І що в історії далекій
Лишила слід.
Вони забудуть, як догнала
Колись грозу
І що я часто проливала
Свою сльозу.
Як ненавиділа колись я
Отих людей,
І що була найсправедливішою
Із суддей.
6
Позолочену труну опустять в землю –
Така смерть
І землею могилу засиплють
Вщерть…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589626
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2015
автор: Ксенія Валері