А ти впевнений, що то крижмо?
Більше саван – лихий покрив.
Замотає голівку ніжно,
Насувається аж до брів.
Тут не родяться – помирають,
Двадцять років нема хрестин.
Хто лишилися – просять раю,
Під порога забивши клин.
Загортається у тумани,
В домовину село кладіть.
Не зализані псами рани
Загноїлися в одну мить.
Патримоніум занапащений:
Хата з клунею, бусли й кіт.
Обернулися вікна пащами,
Засліпилися, ніби кріт.
Кличте батюшку тут анахтема,
Хай лампадкою блимне суть.
Саван ввезено слізьми фрахтами,
Що історії пронесуть.
Мряковини плетуться сіткою,
Тишком падають у зело.
Дим кадилами над повіткою –
Відспівалося вже село.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2015
автор: Нея