(Присвячую Миколі Березовому, гром. діячеві, командиру одного з добровольчих батальйонів, чоловікові Тетяни Чорновол.)
Він так любив соняшникове поле,
Де колір сонця, золота й тепла,
Й любові, справжньої, глибокої, до болю.
Сім’я щаслива молода була.
В Донбасі перший крик його витає,
Він тиху Горлівку, як рідний син, любив.
І поле, сонячне, тепер його спитало:
«Для мене, хлопче, що в біду зробив?
Адже мене вже стали роздирати,
Стає глухим задимлений Донбас…»
Й пішов він командиром в зону АТО,
Для нього гірше смерті є ганьба.
І ось він тут, своє рятує поле
Від синьо-біло-красної чуми.
Не знав, що кров’ю власною напоїть
Той сонях, що… під тілом надломивсь.
Та поле все не знищити ніколи
І соняхи нові зростуть з зерна.
Пішов у вічність горлівський Микола,
Синам щоб не дісталася війна!
13.08.2014.
Ганна Верес
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589851
Рубрика: Присвячення
дата надходження 25.06.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)