Люблю, коли пахне дощем…
Люблю, як дуєш бульбашки…
Не люблю, коли розбита вщент,
й не люблю як в’януть ромашки.
Квіти люблю за красу неземну
й аромат, що п’янить до безпам’яті…
Злобу людську не люблю і брехню,
і все, що пов’язане з нею, й заплямлене.
Світ – він не добрий, не злий.
Світ – він тільки існує.
Вибір робити тобі чималий -
добро чи зло – що ж ти заснуєш?!
І хто які б не носив маски,
всередині у всіх одне начало.
Все просто, як білий день, ясно, -
ти, все ж, допливеш тільки до свого причалу. ©
26/06/15р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589893
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.06.2015
автор: Марія Микуляк