За селом у полі струнка,білокора,
Обвіяна вітром,берізка стоїть.
У тиші й спокої,в незмінній покорі
Під нею хлопчина давно уже спить.
Широкі простори йому підкорялись,
Стелились доріжки тепла і добра,
Та мрії й надії його обірвались,
За мить все забрала життя течія.
Іде до берізки матуся в зажурі,
І дуже їй важко усе зрозуміть-
Чому таке сталось,і що далі буде,
І як їй без сина у світі цім жить?
Довіку у неї журба не розтане,
І вітер,і втома її не спиня,
Берізку погладить і легше їй стане,
Здається,що з сином вона розмовля.
І літом,й весною вона поспішає,
ЇЇ не спиняє і осінь,й зима.
З любов'ю берізку вона доглядає,
І смутком сповиті і очі,й уста.
Давно вже збіліли її мрії й роки,
Болить її серце і стогне душа,
Повільні і тихі стають її кроки,
Печаль не минає і біль не згаса.
Отак вона й ходить,така її доля,
Уже і тривога її не ляка.
І сина,й невістки у неї немає,
А є лиш могилка й берізка струнка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589971
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 26.06.2015
автор: геометрія