Гіркне слово солодке – люблю,
Розлуки в житті неминучі.
Я вже на тому себе ловлю,
Що рветься душа на онучі.
Просипаюсь від болю вночі,
У кошмарному сні скрикую.
То так грає розлука душі,
Своєю болючою скрипкою.
Своє горе гіркою зап’ю,
Заїм чорною скоринкою.
Буду лічити долю свою,
Польовою материнкою.
Доля чай з материнки поп’є,
Вчує як серце калатає.
І дірки в душі ті що вже є,
Заштопає і залатає.
Вийду з хати, знову зроблю крок,
У травицю зелену ляжу.
Буду читати книгу зірок,
У зеленому камуфляжу.
Щастя є, або його нема,
І воно на всіх не розчинне.
Що ж, хай побуде душа сама,
Наодинці трохи спочине.
Поки вогонь у душі зачах,
З безнадії, може з відчаю.
Я більше його в своїх очах,
Не запалюю і не свічу.
13.08.2013р. Надвірна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590044
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2015
автор: Василь Надвірнянський