Предки.
Я сьогодні бачив тіні моїх минулих предків. Вони стояли, волосся сиве, з карими очами. Одіті в білі, довгі конопляні сорочки. Підперезані широкими гуцульськими ременями. трохи про щось порадились, показували руками в сторону гір. Потім дружньою юрбою поспішили до Карпат, що здійнялися високо, аж до самого неба. Раптом гори почали повільно хилитися, от – от упадуть. Предки прискорили ходу і насилу встигли підставити свої могутні плечі під падаючі гори. Гори оперлися на плечі предків, заскрипіли і затихли. Предки напряглися, потиснули і виправили падаючу гору. Гори полегшено зітхнули, так, наче подякували предкам за своє спасіння. Потім предки взяли коси і пішли косити. Їхні коси дзвеніли і шугали по лугах, понад берегами, по схилах гір, по млаці біля річок.
Трави хилилися і падали, лягали рівними валками. А предки витирали рукавом спітніле чоло, пили з річок чисту джерельну воду і посміхалися. Раділи що вдалося так багато
накосити. Гори завмерли, дивилися на могутніх предків, дякували і дякували.Десь ближче до обіду втомлені предки сіли біля річки під калиною трохи перепочити. Перекусили чим бог послав, що недоїли, зав’язали у свої вузлики і затягнули пісню. Ой що ж то за співанок вони переспівали, і коломийки, і складаночки, слухати б тай слухати. А пісня линула понад покосами, відлунювала десь там, у Карпатах і затихала. А вдячні Карпати слухали відлуння пісень предків і пам’ятали їх.А з часом стали ці пісні немов скарби великі. І почали люди теперішні ходити в гори, підслуховувати тих пісень, що залишилися в Карпатах від наших предків. А слава про те пішла по всій Україні і по всьому світу білому. А край Карпатський почали називати співочим.
Хто сходить в гори і послухає тих пісень, то навіють вони тому думки мов скарби, повні дивини. Дають вони і жагу до життя, і любов і всякі дивогляді, прискорюють пульс на чолі, поборюють і печаль і втому.
Люди що живуть у горах спосібні і талановиті. Їм потрібно тільки олівця та паперу, та трохи хліба, та може ще сонячної форелі тож вони зразу ж починають писати тих пісень що наслухалися в горах, що колись співали їх наші предки. І оселі в них теж наче пісня, красиві і розмальовані. І дивлячись на них ніхто не скаже що люди ці постали з глини. Немов Господь із золота ліпив їх.
А неподалік від осель акуратно зложені стіжки свіжого сіна, немов би припорошені місячним пилом. Ночами до них підходять тремтливі косулі,що б поласувати смачним пахучим сіном. А там дальше мріють смереки. То буває вони замріяно мовчать, а то враз зарухаються, зашумлять, і ще більші виростають. Коли смереки затихають, то виглядають на святих, що зупинились на образах і тільки дивляться на все своїми блаженними очами. А от коли шумлять, то більше схожі на людей, що суятяться у своїй гріховності. Під лісом пасеться чалий кінь. Він то підніме голову і тільки вухами рухає туди – сюди, мов локаторами – прислухається. То опустить голову до землі і акуратно вигризає траву до самого коріння.Після нього худобині вже нічого не залишається. А стіжки пахнуть травами, немов волосся на голові того дівчати, що приходить сюди вечором на зустріч до молодого гуцула. А гуцул опершись до стіжка,стоїть,чекає. Побачив дівчину, що тихо ступає по стежині, раптом відчуває як вона поволі виймає з його тіла душу. А вона, побачивши його чомусь ніяковіє, серце починає сильніше гупати, а тіло тремтить як налякана осика. Вдалині, за химерні пагорби ліг і заховався останнім світлом день, а в небі діамантами засяяли перші зорі. А за ними, в огняній одежині вийшов погуляти і місяць. Маленькі хмаринки зупинились на небі, і немов зачаровані вівці дивилися на палаюче диво. Місяць поволі покотився оддалік їх, глянув на землю, і своїм червоним світлом обернув на мідь і стіжок, і молодого гуцула, і тремтяче дівча. На вітах дерев засипали золотопері птиці. Мостилися на ніч у густих темниках звірі. Повна марень і див,приходить у гори Карпатська ніч.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590484
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2015
автор: Василь Надвірнянський