Собака пильнувала двір,
Де треба гавкала, а де мовчала.
І все б було так до сих пір,
Аж ось Сорока завітала.
Давай Собаці стрекотать:
– Тебе ніхто тут не цінує,
На будці кури он сидять,
І кіт тебе вже ігнорує,
Вони таке уже плетуть,
Що ти стара, дурна, ледача,
Бач, кури з миски вже клюють,
А ти не чуєш і не бачиш…
А ти їм зичила добра,
Ти їх усіх оберігала,
Отож настала вже пора,
Щоб до чортів ти їх послала!
Собака з злості аж тремтить,
І лише наставляє вуха,
Сорока без кінця тріщить,
Бо знає, що Собака слуха.
Вже недалеко до біди,
Собака біситься, ґвалтує,
Розбіглися всі – хто куди,
Ніхто Собаку не вгамує…
А на Собаці вся вина —
Вона розбірки учинила,
А що ж Сорока? Де вона?
Та в інший двір вже полетіла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590618
Рубрика: Байка
дата надходження 29.06.2015
автор: LubovShemet