Горить асфальт, а в церкві дзвонять дзвони,
і, місто, ніби от-от задихнеться.
Передімною стомлені ікони,
і ні одна із них не посміхнеться.
Горять свічки, однаково і рівно,
і кожний вогник щось сумлінно просить.
Слова молитви згадую дослівно,
і одночасно розумію: "мабуть, досить".
На мене строго дивляться святі,
а я ковтаю мертву тишу храму.
З учора десь бурчить у животі,
і серце відбива кардіограму.
Ще мить, і прохолода закінчиться,
вже завтра будуть тут свічки нові.
Мені не раз ця тиша буде сниться,
долаючи шум міста в голові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2015
автор: Руслана Лукаш