Заговорилися з тобою. Ех, мала!
Десята вечора. А завтра — понеділок...
Стіл полонила піраміда із тарілок
(Не піраміда навіть — жирна купа скла).
Чекати зливу? — не дарма́ ж гуркоче грім.
На дворі темно, а іти тобі далеко,
Тож ти нікуди не піде́ш, моя лелеко;
Знімай шкарпетки і сідай. Мій дім — твій дім!
Бо я турбуюся про тебе, зауваж.
Телефонуй батькам і в мене залишайся!
Ходи до мене, мила, й швидше роздягайся,
Лягай на ліжко — я зроблю тобі масаж.
Я нанесу і ніжно-ніжно розітру
Духмяне масло по твоїй гладенькій спині.
Спасибі, сонечко, за те, що ти донині
Мене так любиш і сприймаєш як сестру!
• 30.06.2015 •
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2015
автор: Єва Романенко