Як непомітно збігла третина літа,
Відлопотіла хвищею між суниць…
Жінка, в котрої коси з відтінком жита,
Впала у трави-то́роки горілиць.
Серце її легким паперовим змієм
Вгору лопоче, нитка туга тремтить…
Жінка думки таємні в душі леліє
І випускає мріями у блакить.
Руки її до сонця лягли снопами,
Пальці тонкі ворушаться, шурхотять…
Згущує вітер хмари і спеку спамить,
Маків палких розгойдує вишиття…
Знову дощем почнеться третина літа,
Клапоть хмаринний так обважнів, навис…
Жінку, в котрої коси з відтінком жита,
Сонце назавтра вип’є, підніме ввись.
І поторочить вкотре на теплий дощик…
Поки ж вона дрімає в густій траві,
В купелі квітів пальці її полощуть
Духи землі й полу́дниці* польові.
[i]*Полудниця – польовий дух, одна з русалок.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590812
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 30.06.2015
автор: Наталя Данилюк