Запорошила муругі мешти
Посеред площі, де голуби
Збирали хліба печальні рештки,
В самотніх звуках, в тонах журби.
Я одреклася сприймати місто:
Цю піраміду бетону й слів.
Тут обіцянки звучать врочисто,
І кожен другий на морфій «сів».
Щоб не боліли судоми світу
У легітимних смертях дітей.
Вписались знаки до алфавіту,
Що визначають мій Колізей.
Видовищ вдосталь, та мало хліба,
Немає й голубу покришить…
Вже не лякає нестатків диба –
Жива і - досить, в єдину мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590861
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2015
автор: Нея