Когось дороги ведуть до Рима. А хтось – у вирви сирих горбів.
Ідеш, дірявих бронежилетів латаючи невагомість.
Тож хто мене захистить, коли я тепер не живу у тобі?
Коли у моє нутро вповзає чужа вогнева свідомість?
Мінливе місто смердить смертями, руйнуючи твій Колізей.
Невже це безсмертя: втрачати все, у що відчайдушно вірив?
Метелики, Божі діти, мутують, урісши в живих людей.
Куди ж їм іще подітись, коли навколо суцільні діри?
А люди риють окопи. Мінують весни - для селфі у повний зріст.
Засвідчать свою земну присутність ворожим кодом мутацій.
Перевертень-пілігрим - в утробах великих спадкових міст.
У сумнівах. У мені. Клітинно благаю тебе: «Зостанься».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590898
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2015
автор: Юлія Радченко