[b][b][color="#b50404"]Він не збагнув, коли затихли птахи,
А навкруги заколихався світ
Корона впала до очей невдахи,
Прикривши злотом пил злиденних стріх.
І голі руки, молоді та білі,
Що зачаїли в жменях мозолі,
У золотому від корони світлі
Йому здавались медом на столі.
Низькі поклони гріли гостру душу
І танці блазнів з іскрами в зубах…
Він біг за ними у брудну калюжу
З чужим багатством на чужих плечах.
Там чувся сміх, що в лицях не засяяв
І кров текла, що в м’язи не дійшла,
Лежав пиріг, що батько не докраяв
Й щаслива доля, що не дожила…
Він біг кудись,наставивши дві жмені,
Важка корона гепала об ніс…
Ще й випадково, у чиїсь кишені,
Забув свій сором, як до неї ліз…
Усяка влада хвалиться трофеєм:
В калюжу вождь "Нерон" сліпий загріб,
Хоч він її вважає Колізеєм,
Не зїстівний після калюжі хліб…[/color][/b][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590921
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2015
автор: Сніжана Репеченко