Кажуть, людей змушує писати те, що найбільше хвилює. Різні проблеми виливаються у поезію чи прозу. Вони полегшують хвилювання і приглушують біль, який, інколи, в порівнянні, не такий вже й нестерпний. Напевне, найбільш досконалі вірші – про високі почуття. А буденність відкривається перед нами сторінками прози. Висока буденність – у досконалій прозі. І від цього ще гірше. Адже, це свідчення того, що з роками не приходять кращі часи.
Чи не кожен рядок зі знаком оклику, з незакінченою думкою у три крапки і одвічним питанням на факти через коми аж до крапок. А там знову незавершена думка, бо твоя думка нікого не цікавить так само, як і твій голос, твій крик душі – твої прозові рядки. І немає кінцевої крапки там, де не серце, а жорстокі реалії ставлять коми. Сьогодні серце – це лише орган, який качає кров для машинного організму. У кожного своя проза життя: драма, трагедія, комедія. Хтось грає, не змінюючи своєї постановки, а хтось змінює її не граючи.
У цьому двійчастому поділі останнє представляє своє відгалуження у тих, які мають потяг до написання тих поетичних чи прозових рядків. А кому потрібні вони, які знають, що їх життя – комедія, яка для існування змушує сміятися над собою. І, хоч цей сміх вже перестає бути актуальним, все ж є сенсом їх життя. Існувати, сміючись, чи втратити сенс у пошуках нового революційного завершення, вирішувати нам, не забуваючи, що хтось грає, не змінюючи своєї постановки, а ще хтось змінює її не граючи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591100
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2015
автор: Ксеня-Ксенічка