(... на далекі розстані юності і мрій…)
**
Поговорім, кохана, про любов.
Горить свіча, ворожка-ніч не згасла
І так кришталями вкриває небо рясно, –
Поговорімо ж тихо про любов;
Про квіти, що з весною відцвіли,
Про звабу-літо, що зігріло душу,
Про те, що ми закохані!.. були… –
Що пам’ятать за нас обох я мушу...
Поговорімо, люба, про життя –
О, як ще вабить під серпневим небом!
Про милість долі, ту снагу й потребу:
Шляхів єднання, душ і тіл злиття…
Поки ми є, поки не згасло літо,
І пам'яттю вона в серцях зігріта –
Поговорімо, мила, про любов…
**
Коли ми вийшли в світ, лише вона
Шляхи стелила під травневим небом, –
Вона серця, що прагнули сповна
Життя відпити, кликала до себе –
Наївних, юних нас! Як прагнули її,
Коханню вже ростили дужі крила,
Шляхи святили, почуття свої
І дням любові вірою сурмили!
Вона співала нам своїх пісень,
Кохання святість мріям дарувала –
Жага життя на крила піднімала,
Несла в вінчальний, заповітний день!..
… Куди ж, куди поділася вона?..
– Який солодкий хміль її вина, –
Його нам спити, Доле, дай до дна!
**
Та хміль її – не вічний… – Лине час
І юність днів… Але душа – нетлінна!
Нетлінне й почуття єднало нас –
Тож марний сум: у нових поколіннях
Відродиться, постане ця любов,
Позве до щастя, у світи покличе –
Повториться твоє й моє обличчя,
І мрії заповітні, – знов і знов
Все відізветься, нами пережите
У найдорожчому: у дітях, наших внуках!
– О, дай відчуть, як зігрівають руки! –
Хай не зуміли чашу долі спити
Разом, сповна щоб наше відлюбити, –
Поговорімо ж тихо про любов...
*** * ***
(з голосу серпня. "Терції самотнього часу")
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2015
автор: Касьян Благоєв