Любове! Моя ти госте, праведна, свята
та оповита вельоном печалі...
Мов вервиця надії - осяйна...
Відкрию лиш тобі душевні далі...
І хоч прийшла в терновому вінку,
звіряючи, з якої серце сталі...
Немов молитву світом пронесу -
той біль,- миліший від квіток конвалій...
Лиш знаю, що панує велич там,
де від розп'яття серце в багряниці...
То ж віддаю всі дні твоїм думкам
і відпускаю душу з стін в'язниці.
2.07.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591394
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.07.2015
автор: Іванюк Ірина